Місто мрії: Київ 1950-х років у пейзажах Олександра Хвостенка-Хвостова

Київські пейзажі Олександра Хвостенка-Хвостова з колекції Музею історії міста Києва – справжній документ епохи. Але документ не інформаційний, а емоційний, що допомагає сучасному глядачеві відчути не тільки місто 1950-тих років, але і певний настрій тих часів.

Автор: Катерина Липа

У 1952 році славетний український сценограф Олександр Хвостенко-Хвостов назавжди залишив роботу у театрі – давався взнаки і вік, і хвороби.

Доля була щедрою до майстра. Партійно-мистецька влада пробачила йому «гріхи молодості», кубістську сценографію до Вагнера та модерністський погляд на театр. На відміну від колег з театрального та мистецького середовища він не поплатився життям за свою творчість, не був змушений емігрувати, як його вчителька Олександра Екстер. І взагалі зробив блискучу кар’єру, працював у чільних театрах України, поставив безліч вистав. Чи зміг вкладений у прокрустове ложе соцреалізму художник втілити усі свої ідеї?

Хвостенко-Хвостов, увінчаний всіма можливими радянськими лаврами (аж до Сталінської премії включно), не залишив ніяких відомостей з цього приводу. Його коронною фразою було скромне визначення: «Я просто художник».

Вільний від щосезонних театральних зобов’язань Олександр Хвостенко-Хвостов вочевидь насолоджувався статусом «просто художника», ілюстрував книжки, писав пейзажі. Протягом 1954 – 1957 років митець створив серію великих полотен, присвячених місту, у якому минули кращі роки його життя.

 

Олександр Хвостенко-Хвостов «Київ. Міст Патона». Полотно, олія

Міський пейзаж очима театрального художника – річ своєрідна. Хвостенко-Хвостов писав начебто з натури, начебто цілком реалістично – за бажання можна вирахувати, де саме він влаштувався з етюдником. Але виходила у нього чомусь сценографія. Чималі живописні полотна сприймаються як театральний простір у якому от-от має розігратися якесь дійство.

Для сучасного глядача Київ 1950-тих років у прочитанні художника виглядає дивовижно яскравим, щасливим, сказати б, гламурним. Особливо коли порівнювати із спогадами родичів та фотодокументами. До того ж справжній театральний художник проектує не тільки сценографію, але і костюми персонажів та реквізит.

Саме останні пункти, прилаштовані у твори живопису, і надають їм дивовижного та бентежного шарму.

Київські пейзажі Хвостенка-Хвостова варто починати роздивлятися так само, як ми роздивляємося старі фото міста: вишукувати знайомі маркери – будівлі, елементи рельєфу та благоустрою – і співвідносити все це з тим, що бачимо нині. Після такого початкового занурення у живописне міське середовище, починаємо сприймати і емоційну складову та отой самий «реквізит».

Київ на полотнах постає надзвичайно життєрадісним, містом у якому завжди чудова погода, яскраво-блакитне небо із золотавими, пронизаними сонцем хмаринками, усе квітне і буяє.

Олександр Хвостенко-Хвостов «Київ. Пляж». Полотно, олія

Як і більшість сучасників художник віддав данину захоплення Хрещатику (цілих шість картин!), не тому, який бачимо нині, а ще недобудованому.

Ось перспектива вулиці, написана з верхніх поверхів будівлі у кварталі сучасного Арена-сіті: ліворуч – вцілілі будинки Центрального гастроному і монументальний ЦУМ, за ним порожня ділянка, на якій буде зведено Київраду, праворуч – ліс підйомних кранів і лише удалині – майже готові споруди біля сучасного Майдану.

І тут саме час сказати про «сценічні костюми» та «реквізит» у цьому театралізованому місті. Натовп на Хрещатику (як і на інших картинах) надзвичайно яскравий, узагальнені постаті людей вбрані у біле та червоне, а ті, хто цікавиться історією одягу, впізнають гостро модні силуети.

 

Олександр Хвостенко-Хвостов «Хрещатик». 1954 р. Полотно, олія

Правду сказати, київський натовп за радянських часів (а у 1950-ті і поготів) виглядав доволі похмуро навіть на свята – порядного одягу бракувало, більшість людей шила вбрання з чого було (а було негусто), чи перелицьовувала старе.

Але художник дивився на цю справу так, як дивилися на неї архітектори та філософи доби Ренесансу: якщо створити гарне міське середовище, то і люди «підтягнуться» до високого естетичного стандарту, виникне ідеальне місто, гармонія людей і середовища.

Ще одна цікава деталь: вщерть забита парковка біля будівлі сучасного магазину «Рошен» (якої ще немає) і чимала кількість автівок і тролейбусів на проїжджій частині. Причому авто на картинах Хвостенка-Хвостова впізнавані – це майже завжди престижні «Побєди». Не було такої кількості приватного транспорту у 1950-ті? Нічого, колись буде!

 

Олександр Хвостенко-Хвостов «Київ. Хрещатик будується». 1957 р. Полотно, олія

Здається, для художника транспорт уособлював динаміку міського життя і був елементом якоїсь особистої футурології – про такий Київ він мріяв.

Ось площа Сталіна (нині Європейська): навколо клумби у центрі «тягнучка» з тролейбусів та, знову ж таки, різнокольорових «Побєд», хоча у СРСР «солідні» авто не фарбували яскраво, а червона «Побєда» існувала тільки в уяві майстра, та й поняття «тягнучки» не було знайоме киянам 1950-тих.

 

Олександр Хвостенко-Хвостов «Київ. Площа Сталіна». 1954 р. Полотно, олія

Колись у Києві доволі вагоме місце займав водний транспорт.

І ось ми бачимо пляж на Трухановому острові, а за ним на Дніпрі – безліч моторних човнів і яхт на тлі ще недобудованої набережної та ще не надто порослих деревами пагорбів, над якими підносяться будівля сучасного МЗС та Андріївська церква. Не було стільки човнів на Дніпрі? Нічого, колись буде!

Видається, художник часом розумів, що трохи передав куті меду з тією технікою, і навіть пробував боротися із собою. На деяких картинах до пари наземному транспорту понаписував ще й дрібних літачків у небі, але потім замалював їх. Щоправда, не дуже щільно і не надто переконливо – шкода було розставатися з мрією.

 

Олександр Хвостенко-Хвостов «Київ. Крани». Полотно, олія

Серед усього цього сонця і бурхливого квітування у серії є лише три зимові пейзажі та два нічних. Причому один з них – і зимовий, і нічний.

Перший написаний з наріжної будівлі Академії наук Театр опери та балету. Олександр Хвостенко-Хвостов віддав шану колишньому місцю роботи: у темряві привабливо світяться великі вікна романтично притемненого театру, святковими гірляндами блимають вуличні ліхтарі, натовп суне засніженою вулицею до вогнища культури. Бо, справді, куди  податися зимового вечора, як не до театру? Тож є у картині якесь відчуття близького свята. Ну, і «Побєди» та тролейбуси, як же без них.

Інший нічний пейзаж – літній, і, сказати б, розповідний. Сучасники, напевне, легко вгадували зміст п’єси, що виникла у голові майстра. У заростях на пагорбі над Дніпром парочка закоханих милується зірками, вогниками Подолу, за яким – ніякої забудови. Оболонь – все ще заболочені луки, а не міський район. Темніє Труханів острів, широким Дніпром пливуть баржі та катери (їх трохи менше, ніж удень). Десь під ногами закоханих будується Пішохідний міст.

Географія читається безпомилково і натякає на просту драматургію: у ті часи на схилах поблизу був популярний танцювальний майданчик, його відвідувачі поночі розбрідалися попарно навколишніми кущами. Хтось і справді цнотливо милувався пейзажем, хтось… ну, як вже у кого склалося.

Олександр Хвостенко-Хвостов «Над Дніпром». 1954 р. Полотно, олія

Найдивовижніше у київських пейзажах Олександра Хвостенка-Хвостова – цілковита знеособленість людей. Їхні обличчя пласкі – зазвичай один мазок, навіть коли людські постаті виставлені на передній план. Може, це звичка театрального художника зображувати людей лише заради позначення масштабу декорацій, а хто отримає ту чи іншу роль згодом вирішить режисер?

Так чи інакше, але ця підкреслена знеособленість надає творам якогось позачасового виміру, а Київ сприймається як справді вічне місто, місто-легенда.

Ілюстрації надані Музеєм історії Києва

Читайте також:

“Шукай!” У Києві відкрили ще одну мініскульптуру – ланцюговий міст

Київ потрапив у смачну вісімку кулінарних столиць світу

 

Новини по темі